ЛЮДИНІ БОЛІСНО СТАРІТИ

Колись, ще ранніми роками,

Був впевнений, що стогне дід по звичці,

Витягуючи воду із криниці

Уже старечими руками.

Мені здавалося, що в нього

Чуття давно притуплені до болів,

Вони тепер байдужі вже та кволі

І не болить йому нічого.

А до подряпини малому

Було хлопʹяті болісно звикати,

Ні з чим не міг ті муки порівняти,

Аж поки не прийшлось самому.

Та на собі тепер вже знаю –

Похилий вік від муки не рятує,

На легку старість сподіватись всує,

На жаль такий вже досвід маю.

Не молодий, а жити хочеш,

Глянь правді в очі, не криви душею,

Ніяк не хочеться розстатись з нею,

За це і молишся щоночі.

Чутливість із роками не всихає,

Стають із віком люди, наче діти,

На жаль людині болісно старіти –

Це кожен з часом відчуває.