ЩЕ БАБИНЕ ЛІТО ПРИГРІЄ...

Ще бабине літо ласкає опівдні,

Погрітись на лаві присіла бабуся,

І сниться старенькій, що їдуть десь рідні,

Шепоче тихенько: ‒ Я їх ще діждуся.

Та швидкомінлива осіння погода

Вкриває холодним дощем і туманом,

Скупіша на ласки в цю пору природа,

І скоро вже ранніми сутінки стануть.

Бабуся сидітиме допізна в хаті,

У темне вікно виглядатиме сумно,

Аж поки сніжинки літать волохаті

Не стануть немов хороводом безшумним.

І зиму їй довгу ще треба сидіти…

Але чи діждеться бабуся години,

Коли знов приїдуть онуки та діти?

Чекає старенька щасливої днини…

І так від зими через весну та літо

Нечастих гостей все бабусі чекати.

Наступної осені з бабиним літом

В чеканні мабуть доведеться діждатись.

Вернувшись, ще бабине літо пригріє

І з’явиться настрій, відновляться сили,

Захочеться жити, не згаснуть надії,

Що завтра ще радісне буде та миле.