СОЛОВ'Ї ПІСНІ НАМ ВІДСПІВАЛИ

В природі знову потягло весною,

Але моя весна давно минула,

Пішла, забравши радість із собою,

Життя на хмуру осінь повернула.

Ще прийде травень і бузкові види,

І чарівні концерти солов’їні,

Та слухать доведеться їх без Ліди,

Тепер вже одному – на самотині.

Чому?! Невже цього ми заслужили?

На ювілей подружній сподівались,

Але зустріти, вийшло, не судилось,

Вже солов’ї пісні нам відспівали…

В твій день букет бузковий наламаю,

Сидіти буду й думати про тебе,

Життя все наше до дрібниць згадаю,

Під той весняний солов’їний щебет.

І буду далі доживати осінь

Нечасто в радості, частіш в печалі,

Десь глухо прогримлять весняні грози,

Лишаючи бузковий цвіт зів’ялий.

Але весни моєї відголоски

Щодня чомусь малюються в уяві,

Відлунюють минуле стоголосо

У пам’яті від старості дірявій.