СТЕЖКИ ІЗ ДИТИНСТВА

Знов ступив на знайомі й рідні,

Де дитинство моє пройшло,

В моріжку стежечки ледь помітні,

Що мережать моє село.

Де й піввіку тому стелились

На левадах і пустирях,

Дуже легко по них нам ходилось,

А тепер вже не так – в літах.

Тим дорожчими нині стали,

Часто в снах приходять вони,

Бо колись ми стежки ці топтали –

Дорогі із дитинства сни.

Теплоту відчуваєм літню,

Коли ходим по цих стежках,

Помагають їх смужки привітні,

Забувати на час літа.

Стрічка Удаю ген синіє

В очереті та рогозі,

З висоти Дорогінка ледь мріє

Все ще й досі, неначе в сні.

Знову здалеку нас чекають,

Як у ті золоті роки,

І в дитячі часи повертають,

В моріжках тоненькі стежки.