НАВЧУСЯ ТРУДНОЩІ ТАЇТИ

Як дві руки були з тобою,

І сила в нас за двох була,

Жили в любові між собою,

Та жаль, нас доля підвела.

 

А ось тепер все на одного –

Чи потягнути одному?

Ну що ж, долатиму дорогу,

Без компаса йдучи в пітьму.

 

Не маєш права спотикатись

І манівцями не підеш,

За костура учись триматись –

Від долі злої не втечеш!

 

За двох тепер одному жити,

Самому тяготи нести,

Не кривлячись, гіркоту пити

Й, піднявши голову, іти.

 

Та що це, за собою плачу?

Мені ж старатися за двох!

Ще трапиться, чужі побачать,

Задзвонять, вдарять на споло́х.

 

Хай не догадуються й діти

Й онуки про мою біду,

Навчуся труднощі таїти,

Все наче в мене до ладу.

 

Їм теж нелегко забувати

Все, що судилось пережить

Показуй приклад, як здолати

Всі тяготи і час збіжить.

 

Адже ти старший, закалився

За свій вже некороткий вік,

Важкого стільки надивився,

Що загубив йому і лік.

 

Діждуся травня,  наламаю

Букет пахучого бузку,

Найкраще, що було, згадаю

У нас з тобою  на віку.

 

А з пам’яті нехай спливають

За епізодом епізод,

Лише такі, що зігрівають

І принагідно й без нагод.