НІ, НЕ ТРОЯНДА, А ШИПШИНА

Нерідко зустрічається людина,

Що й в натовпі себе чимсь виділяє,

Троянда, та колюча, як шипшина,

Усім навкруг себе проблеми спричиняє.

Поєднує поезію троянди

Із прозою верблюжої колючки,

Яка сплелася у тугі гірлянди,

Отож сама, мов посмішка ласкава в злючки.

Через конфлікт підходить до контакту –

В розмові з нею часто так бувало,

Немає в неї навіть крихти такту,

І ти напружуєшся, щоб чогось не стало.

На упередження шипить змією

Фіксує так для себе застороги,

Махнеш тоді рукою – біс із нею,

Сам хутко перейдеш на інший бік дороги.

Подумать хочеш – комплекси від того,

Що звиклась із непевністю у всьому,

Шукає захист швидше якомога,

Мабуть розгадку слід відшукувати в цьому.

А що, як егоїзмом пояснити,

Що ним пропахла вся її натура?

Не хоче чорне й біле розрізнити,

Тоді яке нутро, мабуть така і шкура.