ПРО ДОБРО

І в матері до дев’яноста літ набралось

І я тепер вже дуже зрілим став,

У нас традиція, коли б не зустрічались,

Ми говоритимем про те, що хто згадав.

 

Я розумію, матері моїй не треба,

Щоб подарунки я сьогодні віз,

Лиш відчувається на старості потреба

Уваги та розмов до сміху і до сліз.

 

Недочувати стала, в пам’яті провали,

Та часто бачу дуже ясний ум,

Коли пригадує таке, що десь сховалось,

І з раннього дитинства пробива, як струм.

 

Буває, стане довгий вірш декламувати,

Хоч встигла кінчить лише перший клас ‒

Воєнний і сирітський ранок має мати,

Пізнала і голодний і колгоспний час.

 

Не може зрозуміти нове покоління,

Бо не таке, як у її часи,

І каже, що воно не звичне до терпіння,

Йому усе сьогодні дай і принеси.

 

Та крім такої “філософії” простіше

Нам про добро із нею говорить,

Пригадує вона чомусь усе частіше

Тих, хто добром ділився у нелегку мить.

 

Згадала тепло жінку, що білизну взимку

Їй помогла  нести та ще й попрать,

Для матері була велика це підтримка,

Бо хвора і ніяк не можна помирать.

 

Подібних епізодів у житті бувало

Чимало, всі у пам’яті жили.

І мати теж добро робить старалась ‒

Бо треба повертать все, що тобі дали.

 

Додому їхав у автобусі тісному,

Стояв ногою однією я,

Білета брав, а другою “висів” на чомусь,

Біля дверей сиділа молода сім’я.

 

Встав чоловік і попросив мене сідати,

А в жінки дівчинка років п’яти,

Подякував, сидим і стали розмовляти,

Незручності стерпіть і час щоб скоротить.

 

Подумалось, як же мені сім’ю віддячить,

Щоб не образити людей нічим,

В часи байдужості добро багато значить,

Та часто обережним треба бути з ним.

 

Купить морозиво малій на думку спало,

Мені добро і я також зумів,

І всі удвоє щасливішими ми стали

Добром будь вдячним за добро без зайвих слів.