ВЖЕ, ЯК КОЛИСЬ БУЛО, - НЕ БУДЕ

Вже, як колись було, – не буде!

Не пригорнуть мені тебе…

Старий, щоб вірити у чудо

І на у душі нестерпно щось шкребе.

Та дні проходять, відчуваю

Що трохи наче відлягло,

Тепер частіше так буває,

Та потім чую – знову зашкребло.

Плекаючи в собі надію,

Що стануть кращими часи,

Про чудо нездійсненне мрію

Й не дишу, щоб її не погасить.

Звикаю я, як інші люди,

Урівноважую себе,

Час пройде й радість нова буде,

Лиш зійде сонце в небо голубе.

Бо знаю, що прожити треба,

Все, що судилось на віку,

А скільки – знати тільки небу,

Прийняти долю слід, нехай гірку.