БУЛО МЕНІ ТОДІ ТРИ РОКИ...

Троячку, як було мені три роки,

Дав батько, щоб до магазину наостанку

Я встиг, там йти було лиш сотню кроків,

– Піди і на вечерю нам купи буханку!

До хати йти було нам далеченько,

Батькам закінчувати треба на городі,

А сонечко зовсім уже низенько,

Он за дерева, червоніючи, заходить.

Як йшов і як купляв, не пам’ятаю,

Приніс у плетеній ”авосьці” ту хлібину,

Колись нехай онуки почитають,

Як я зовсім малим ходив до магазину.

Цей епізод у пам’яті ховався,

Могло б, я міг його і зовсім не згадати,

Та ось, мов до прилавка він дістався,

Тож мушу шану в старості йому віддати.

Не забуваймо жодної дрібнички,

Життя плелось, немов ”авоська”, туго,

Їх будем діставати, як з скарбнички,

Сплітати в казку, без великої потуги.