НАМ ЗРОЗУМІТИ Б ХОЧ СЕБЕ

Буває, кажуть, розуміти

Ми розучились молодих,

То що ж, на стільчику сидіти,

Чекать однолітків своїх?

 

Іду додому з магазину,

Із липок листя обліта,

А на дворі чудова днина,

Аж сяє осінь золота!

 

Зайшов дорогою від школи

У магазин по молоко,

Краса ‒ любуюся довкола,

Аж вдарило, як молотком.

 

В руках одна лиш парасолька,

А де ж пакет, чи загубив?

От голова пуста, без толку,

Я ж на прилавку залишив!

 

А тут зустрілися знайомі,

Кепкують ‒ Мабуть до дощу!

То й ми по зонтики додому,

Поки осінній дощик вщух.

 

Ідіть, поки не намочило,

Я теж, здається, щось забув,

Згадати вчасно пощастило…

Й до магазину повернув.

 

Таки збирався дощ з учора,

Я парасольку й прихопив,

Сьогодні ж сонячно надворі,

Отак знайомих насмішив!

 

Дітей ми знаєм, як учити,

Нам зрозуміти б хоч себе

І розуму не загубити

І не смішити, як тепер.