НЕ КЛЕЇТЬСЯ ДО КУПИ !

Білявий хлопець підростає,

Вже чуб він парубоцький має,

Смартфон в руках, усе прекрасно!

Та підійшов тут я невчасно…

 

Хлопчина згадує забуте,

Бо я спитав: ‒ А скільки буде,

Як сім на вісім перемножить?

Рукою чуба він тривожить,

 

Подумав, каже: ‒ Сорок вісім,

‒ Авжеж, не сто ‒ кажу, ‒ й не двісті!

Сміюся ‒ він відчув не добре

І зникло щось в очах хоробре.

 

Я без ніякої сатири

Питаю ще: ‒ А як чотири

На сім помножити, признайся!

Не знав ніколи ‒ догадайся!

 

Білявий хлопець підростає,

Вже чуб він парубоцький має,

Але, немов маленький, квилить ‒

Не може множення осилить.

 

Дівчата поблизу стояли,

Але й вони не пригадали,

Таблицю множення забули,

Немов не вчили чи не чули.

 

Вже виріс парубок нівроку

І може зовсім без мороки

Табличку множення не знати,

В смартфоні теж є калькулятор!

 

То чи того дітей ми учим

Одинадцять років тягучих?

Товчем щодня, як воду в ступі,

А щось не клеїться до купи.