СТАРА ШОВКОВИЦЯ

Cкалічили роки та пилка

Стару шовковицю в дворі,

Нема живої навіть гілки,

Один лиш сухостій вгорі.

 

Самі тоненькі однолітки

З листками точить шовкопряд,

Схилився стовбур на повітку,

Він вже не заздриться на сад.

 

Не стовбур ‒ скручений обрубок,

Товста, потріскана кора,

Запилена, замшіла й груба,

Давно на дрова вже пора.

 

А погляд навіть не шукає

Тут всюдисущих горобців,

Раз ягідок уже немає ‒

Не чутний і пташиний спів.

 

Стою, дивлюся я на неї,

Очей не можу відірвать,

Вона, мов з юності моєї

Дорогоцінний експонат.

 

Синіли губи і долоні,

Солодкими були плоди,

Тепер стирчать сучки лиш чорні,

Нема до чого підійти.

 

Чому ж не хочеться зрубати,

Щоб не псувала краєвид?

Під стать вона старенькій хаті,

Нагадує колишній слід.

 

Під нею колупався батько,

Виходив із-за бджільника,

Тепер вона, хай не в порядку,

Все ж спогад терпкий виклика.

 

І тільки куриця гребеться –

Для неї не змінився час,

Живе собі, поки живеться,

Й не здатна зрозуміти нас.