ПРАБАБУСИН ДВІР

В хитросплетіннях суєти

Закрутить так ‒ не розкрутити!

Аби кивком відповісти,

Не те, щоб в очі подивитись.

 

Відвідав прабабусин двір,

Стомився, та таки доїхав,

А їй сльоза щаслива, зір

Промивши, дарувала втіху.

 

В осінній час, продовж зими

Вона, як нездійсненну мрію,

Плекала в думках, мов крильми,

Оберігала ту надію.

 

Збулось, ось правнук у дворі!

Побачила і пригорнула,

Коли переступив поріг,

Щасливою себе відчула.

 

Стомившися від суєти,

Не забувай цей двір ніколи,

Бо здавна рід твій в ньому жив

За цим убогим частоколом.

 

Хрущі вже скоро загудуть,

А у дворі легенди роду

Про пращурів почуєш тут

Та звичаї твого народу.

 

Прекрасним вчинком ти тепло

Приніс старій бабусі в хату,

В її душі все зацвіло,

Як дар на Великоднє свято.

 

Вона всі дні та вечори

Невтомно думати про тебе

Знов буде й ангелів молить,

Щоб заступалися із неба.

 

І все сторицею вернеш,

Добро не забувають люди,

Що їм приніс, тим самим теж

Віддячують вони повсюди.