ТРИМАЙМОСЯ, МІЙ БІЛИЙ БРАТЕ

Зима пройшла, а ми білієм,

Вже голова зовсім, як сніг,

Літа не вернеш молодії,

Все далі й далі ми від них.

 

Ріка життя нам розділяє

Минулий і майбутній час,

Зустрітися не дозволяє,

Поєднуючи водночас.

 

Ну що ж, нічого, голос, очі

Такі ж, як в давні ті роки,

Минуле бачиться щоночі

Із того берега ріки.

 

І дивимося ми здалеку

З двох берегів, привіти шлем,

Кружляємо, як два лелеки,

В обох себе упізнаєм.

 

Стараємося порівняти,

І в мить теперішню завжди,

Так хочеться все поєднати,

До купи спільної звести.

 

Отак і йде життя людини

Споконвіків на цій землі,

Стара в тумані половина,

А нова в ранішній імлі.

 

В майбутнє всі свої надії

Вкладати звикли, бо назад

Ведуть лищ спогади та мрії,

Як у химерний зорепад. 

 

Нова весна, і знову хочем

Її прожити недарма,

Стежки у літо ще протопчем ‒

Не наша ще була зима.

 

А літо осінню багате,

Ого ще скільки там принад!

Тримаймося, мій білий брате

Й не оглядаймося назад.