ПРИЙШОВ ВЖЕ ПАДОЛИСТ

Подруга дней моих суровых…   (А.С. Пушкин)

Подруга днів моїх осінніх ­–

Хитка опора для руки,

Ти, замість міцності в колінах,

Прийшла до мене крізь роки.

Тепер з тобою нерозлучні,

Як дід Антон, було колись,

Не помічаю вже незручність,

А що ж, іде вже падолист!

Буває, часом засоромлюсь,

Сховать стараюсь від людей,

Та без надії, що відмовлюсь –

Таких не викинеш речей.

Отож, звикаю потихеньку,

Тримати в зморщених руках

Відполіровану й гладеньку

Подругу, та й долаю шлях…

Як з молодостю біль розлуки

За кроком крок, вона скрипить,

А я спішу, щоб під ці звуки,

Що не вдалося, ще прожить.