В ЖИТТІ КРАСИВА КОЖНА МИТЬ

Візок мого життя стає все швидше

Колесами під гору торохтіть,

А камінці б′ють в спину чутливіше,

Зростаючий потік їх не спинить.

 

Колись штовхав з долини до вершини,

Як той Сізіф, красивий фаетон,

І не помітив у запалі я хвилину,

Що став простим він возом без вікон.

 

Та ще і ноги стали буксувати,

Спинитись довелось на півшляху,

Я зрозумів: вершини не дістатись,

Слід не лишу свій на її снігу.

 

Чого досяг, отам моя вершина,

У кожного свій власний потолок,

А спуск униз ‒ це лише половина

Шляху, де теж важливий кожен крок.

 

Були часи вершини підкоряти,

Приходить час ловити камінці,

В візку своєму поручнів триматись,

Ще й камінець, затиснувши в руці.

 

Чи варто думати про час зупинки,

Коли обличчя вітер ще свіжить,

Чогось досяг, і ще біжать хвилинки,

А у житті красива кожна мить.

 

І ця хвилина ‒ подарунок долі,

Бо з друзями я відданий собі,

Хоч віз мій швидко котить, я ж поволі,

Радіючи всьому, не піддаюсь журбі.

 

Здоров’я всім бажаю, хто зі мною,

Щоб вас життя несло із вітерцем,

Але було спокійною рікою

З щасливим і заслуженим вінцем.