БАТЬКІВЩИНА НЕ ВСИХАЄ

БАТЬКІВЩИНА НЕ ВСИХАЄ

 

По телевізору побачив

Знайомий здавна Севастополь,

Згадалось, літом там гарячим

Мої сліди лишали стопи.

 

Все закінчилось, я ніколи

Вже не пройдуся там по пляжу,

Чужий той берег нам, відколи

В Криму ми бачим землю вражу.

 

Ще донедавна українці

Від Бреста та Владивостоку,

Аж до віддалених провінцій

Літали вільно, без мороки.

 

 

Як дома, а не на чужині

Я був в Москві і в Ленінграді,

Тепер це вже не Батьківщина,

Живем, як в шоу-маскараді.

 

Можливо, так і мусить й бути –

Хода історії невпинна,

Та дуже важко це збагнути,

Щось каже: буть так не повинно!

 

Бо Батьківщина не всихає,

І вибирать її не можна,

Живе завжди і помирає,

Людина в серці з нею кожна.

 

Десь на Валдайських височинах

Дніпро вузький і не глибокий,

Та він тече по Україні

Уже могутній і широкий.

 

Його натроє нам ділити

Не варто навіть починати,

Бо в нас він буде теж міліти,

А потім зовсім висихати.

 

На ньому трьом народам жити

І разом господарювати,

Його однаково любити

І користь разом з нього мати.

 

Європа, з’єднана Дунаєм,

Живе багато, в мирі й згоді,

Ріка Дніпро всю Русь єднає,

Щоб тут дружили теж народи.

 

Кому захочеться у гості

В Європу, хто тут буде проти,

Але і пострадянський простір

Відвідать інколи охота.

 

Глобалізація суцільна

Вже охопила всю планету,

Доступне все тепер і спільне,

Бо міряється на монету.

 

Земля маленька зовсім стала,

Сьогодні тісно лише вдома,

До обрію тепер нам мало,

За обрій манить невідоме.

 

Учитись треба разом жити,

На хуторах не заховатись,

У гості і самим ходити,

Й сусідів також пригощати.

 

Не можна ненависть покласти

З правителів на їх народи,

Слід розрізняти всі контрасти,

Шляхи шукать до миру й згоди.

16.09.2015 р.