ХАЙ ЛЕГКО БУДЕ НА ДУШІ!

Віршів я написав чимало,

І дітям, і близьким своїм ‒

Вони в душі теплом здіймались

Й від серця щиро слались всім.

 

Шукав онукам наймиліші,

Найзрозуміліші слова,

До них любов в нас найсильніша ‒

Так свідчить мудрість вікова.

 

Але онуки ще не зрілі,

В них не завжди присутній такт,

Слова їх жалять, наче стріли ‒

Це теж беззаперечний факт.

 

Всі люди, пам′ятай, як діти,

Їх стріли часто не від зла,

Які не є, та з ними жити,

Земля одна в нас, ще й мала.

 

Коли тобі у душу плюнуть

Не витреш це, як із лиця ‒

Злипаються душевні струни,

Буває, навіть до кінця.

 

Вкрай неприємно, а чекати

Прийдеться, доки відплюєш,

Нажаль доводиться звикати,

Та йди терпляче й перейдеш!

 

Нелегко забувать образу,

І зраду важко пережить,

А ти прощай, хай не відразу,

Переживеться й час збіжить!

 

Так загартуєш ніжну душу

І заспокоїш серця бій,

Утримаєшся від спокуси

Й не заржавіє стержень твій.

 

Не все учись до серця брати,

Хтось плюне, ти собі скажи:

‒ Нема причини сумувати!

І легше стане на душі.