СМІХ КРІЗЬ СЛЬОЗИ

Зайшов до станції в столиці

З важким пакунком чолов’яга,

А там міцних та пильнолицих

Стоїть силовиків ватага.

 

Ковзнули трохи підозріло

І розмовляти стали далі,

Та раптом щось заторохтіло

У людному тісному залі.

 

Котились бульби, як гранати,

А власник, сам перелякавшись,

Побіг за сумкою, купляти,

Щоб все зібрать, не довго ждавши.

 

Та втікача вже переймає,

Сторожа – за порядком стежить,

Спіймала ось і притискає

Його додолу, як належить.

 

Біжать без огляду із зали,

Всі перехожі, сполошились,

Стареньких ледь не затоптали,

Які на виході з’юрмились.

 

Такі історії можливі

В метро тепер та в переходах,

Пригоди можуть особливі

Підстерігати пішохода.

 

Банальна, побутова сцена,

Всі ми не праведні, а грішні,

Життя у нас пісне й буденне,

Тому невесело й невтішно.

 

Яку мораль приторочити?

Хоч і лякаємось усього,

Від сміху ж можна покотитись...

Та втома від життя такого.