МОВ БЕЗ МЕТИ СТАЄШ ГОРТАТЬ

Не знаю сам, останнім часом звичку

Де взяв, мов без мети стаєш гортать,

Неначе не свою, хоч власну книжку,

А потім потайки почнеш читать.

Знайоме, та не можеш упізнати,

Немов писало не твоє перо,

А думки починають вже лежати

Не у рядок, а стаючи ребром.

Ясніше бачиш – вираз шорсткуватий,

Це слово варто іншим замінить,

А фраза вийшла трохи пріснувата,

Її якось би треба підсолить.

Хоч написав, ще не кінчається робота,

Коли вчитаєшся ‒ відчується огріх,

Буває, бачиш ні в які ворота

Не влазить, лише викликає сміх.

Це творчий пошук твій, не сумнівайся,

То ж не спіши ще піднімати рук,

Працюй, удосконалюй, не здавайся

Творити ‒ це наука із наук.

Ще прийде час, відчуєш насолоду,

Коли побачиш, проросло зерно,

Одержиш сам від себе в нагороду

Повітрям чистим у розчахнуте вікно.