Присвячено 200-річчю М.Ю. Лермонтова
Люблю вітчизну я, та дивною любов’ю!
Збагнуть її не здатен розум мій.
Ні слава, що купляли предки кров’ю,
Ані довіри повен гордої покій,
Ні давнини дрімучої події
Не будять у мені відрадні мрії.
Та я люблю – за що не знаю сам –
Її степи холодні і безкраї,
Її лісів безмежні небокраї,
Розливи рік її, широких, як моря;
По путівцях люблю нестись на возі
І поглядом шукать повільним до пори,
Зі смутком думаючи про нічліг в дорозі,
Вогні, якими манять тихі хутори;
Люблю терпкий димок від хмизу у кострі,
Як стомлений обоз в степу ночує,
На пагорбі гайок біліючих беріз,
Посеред жовтих нив, коли жнивують.
Відрадно бачити, уже не всім знайомі
Токи, наповнені, як золото, зерном,
Сільської хати стріху із соломи,
Під нею в ставнях різьблених вікно;
І в свято я під вечір росянистий,
Люблю спостерігать за гомінким застіллям,
За танцями із тупотінням та зі свистом
Під гомін чоловіків захмелілих.
Післяслово від автора:
У кінці 2014 року несподівано потягло складати вірші. Звичайно тільки для себе. Навіть не виникла думка, що я зможу написати хоч один вірш, тим більше, за ним будуть інші. Почав із художнього перекладу вірша “Родина” М. Ю. Лермонтова. Справа в тому, що мої патріотичні почуття, які нині особливо актуальні, співзвучні поглядам цього великого російського класика. Крім того, я раптом зрозумів, чому так часто минулої осені мені згадувався цей відомий ще зі школи вірш. 15 (2) жовтня 2014 року був 200-річний ювілей М. Ю. Лермонтова, в старі часи у школі обов’язково був би присвячений такій події вечір старшокласників. Я завжди знав, що М. Лермонтов народився в один рік з Т. Шевченком, але точну дату не пам’ятав. І мені захотілось прочитати цей вірш в українському перекладі. В інтернеті його не знайшов, хоча перекладів творів М. Лермонтова там багато, наприклад, є 16 варіантів перекладів відомого вірша “Парус”. Відсутність перекладу вірша “Родина” мені здалась дуже несправедливою, тому я, не сподіваючись на успіх, і, повторюю, головне –несподівано, спробував сам зробити художній переклад цього вірша. Тут наведено оригінал цього вірша М. Ю. Лермонтова та моя спроба зробити художній переклад, щоб можна було оцінити точність та співзвучність перекладу.
Р О Д И Н А
М.Ю. Лермонтов
Люблю отчизну я, но странною любовью!
Не победит ее рассудок мой.
Ни слава, купленная кровью,
Ни полный гордого доверия покой,
Ни темной старины заветные преданья
Не шевелят во мне отрадного мечтанья.
Но я люблю – за что, не знаю сам –
Ее степей холодное молчанье,
Ее лесов безбрежных колыханье,
Разливы рек ее, подобные морям;
Проселочным путем люблю скакать в телеге
И, взором медленным пронзая ночи тень,
Встречать по сторонам, вздыхая о ночлеге,
Дрожащие огни печальных деревень.
Люблю дымок спаленной жнивы,
В степи ночующий обоз
И на холме средь желтой нивы
Чету белеющих берез.
С отрадой многим незнакомой
Я вижу полное гумно,
Избу, покрытую соломой,
С резными ставнями окно;
И в праздник, вечером росистым,
Смотреть до полночи готов
На пляску с топаньем и свистом
Под говор пьяных мужичков.
