ПОГОВОРИТИ Б З БАТЬКОМ...

Поговорити з батьком захотілось ‒

Бо завтра скорбна дата роковин,

Та вкотре не вдалося, не зустрілись,

Хто ліг, вже не встають із домовин.

 

Стою, було, у пам’ятник вдивляюсь,

Мій батько це, та тільки не такий,

Хоч уявить, яким він був, стараюсь,

А він лицем, неначе не живий.

 

Застиглі очі дивляться крізь мене,

І думку не вгадаю в тих очах,

Щось потойбічне, зовсім незбагненне,

Тримається у стулених вустах.

 

Тому таке, мабуть, мені судилось,

Що я в останній день не був із ним,

Він на одрі, а вірить не хотілось…

Тепер ось очі виїдає дим.

 

На стінах рушниками оповиті

Також портрети ‒ мати зберегла,

Він серед вишитих хрестами квітів

Нас бачить, що зібрались круг стола.

 

А ми, гуртом згадавши, пом’янемо,

Не вистачає так його, зітхнем,

Та розумієм, більше не діждемось,

Сльозу змахнувши, тугу відженем.

 

Хотілося не раз, щоб він приснився,

Зі мною біля хати посидів,

Я з ним би найдорожчим поділився,

А він мене, як завжди б, зрозумів.

 

Цініть батьків, поки вони ще живі,

І пам’ятайте з ними кожну мить,

Часи з живими ті були щасливі,

Цінуєш, тільки пізно вже цінить.