СТОМИЛИСЯ, АЛЕ ЖИВІТЬ!

(матері на 88 років)

Від праці руки не підійме

Ще від колгоспних буряків,

Тепер зі старістю обійми,

А ночі довгі та без снів.

 

Свою несе самітньо ношу ‒

Комусь чуже не заболить!

Життя її ніхто не зможе

З початку до кінця прожить.

 

Бо не під силу буде кожній:

Сирітство, голод та війна ‒

На десятьох ділити можна,

А мати прожила сповна.

 

Пройдіть он стільки кілометрів,

Як матері тепер років,

В житті були і хащі й нетрі,

Безрадісні з усіх боків.

 

Вклоняємося, мамо, низько,

Уклінно дякуємо Вам,

Що Ви від самої колиски

Прощали все своїм синам.

 

Спокійно доживайте віку,

Щоб не було вже лихоліть,

Життя, як нива, в вас велике –

Стомилися, але живіть!

 

Невтомне материнське серце

Уже слабке й немолоде,

Пересихаючим джерельцем,

Щоб спрагу втамувать, нас жде.

 

Ото б і правнуків побачить,

Колись, як літо зацвіте,

Заграє сонечками наче

Дитинство їхнє золоте.

 

Ви поки є, то й ми мов діти,

Не хочем сиротами стать,

Бажаєм жить Вам ще і жити,

А може й сотню розмінять.