БЕЗІМЕННИЙ ПАЛЕЦЬ ЛІВОЇ РУКИ

 Безіменний палець лівої руки…

На руках старечих ‒ що воно роки!

 

Недоречно якось зупинився зір…

Важко і впізнати, ущипни й повір.

 

 На другій фаланзі мусить бути шрам

А дивлюсь, не бачу вже нічого там.

 

З раннього дитинства це ж я добре знав,

Може то на правій? Не запам’ятав!

 

Схоже, що дожився! Хочеш стій, хоч плач,

Заблудився в пальцях – отакий шукач!

 

Правий безіменний завжди був з кільцем,

 Вже нема каблучки – здуло вітерцем,

 

Лівий безіменний тільки для розлук,

Він зовсім забутий серед пальців рук.

 

І перо тримати не допомага,

Не стає в пригоді, будь ти хоч шульга.

 

На себе образа гірка обпіка,

 Де ж вона поділась молода рука?

 

Молодість далеко, я давно вже дід…

Швидко так минула, зник її вже й слід.

 

Чи даремно сльози й радощі були,

Пережить-побачить, щоб забуть колись?

 

Як же не згадати, чим мені жилось?

На віку, мов ниві, всяке довелось.

 

Доторкнусь до пальця лівої руки…

Та не тільки він вже ‒ весь я не такий.

 

Подивлюсь на руки ‒ хочеться сховать,

Похвалитись нічим, соромно подать.

 

Звикнути нелегко впізнавать себе,

Не змінилось тільки небо голубе…