ЧИТАЮЧИ ЧИЇСЬ ПЛАКАТИ

Між поверхами східці міряв,

Не помічаючи утоми,

І не тримався за перила,

Із школи ідучи додому.

 

Багато років проминуло,

Тяжким ставав четвертий поверх,

На мене старістю війнуло ‒

Ходжу з задишкою вже вгору.

 

Але всі роки дратувало ‒

Між поверхами на коробці

Колись листівку не зірвали:

“Рятуймо Україну, хлопці!”

 

Рятуймо Україну! ‒ наче

Мов тріснуту давно платівку,

Ми вже не чуєм, тільки бачим

Оту обідрану листівку.

 

Учив і він дітей у школі,

Та в стадній моді бунтувати,

Хоч дядько вже і сивочолий,

Став Україну “рятувати”.

 

І ця листівка, як сверблячка,

З тих пір нав′язливо дратує,

Нагадуючи, мов болячка,

Що Україну не рятуєм.

 

Отак і ходимо роками,

Хоч на хвилину того діла,

Не хочем власними руками

Зідрать листівку пожовтілу.

 

І соромно йому сказати,

Що він вчинив бездумно шкоду,

Тому самому і здирати,

Ми, бачте, чемної породи.

 

Аби мелодії звучали,

Та в душах сіялись ідеї,

І заклики не приїдались,

Їх не на стінах треба клеїть!

 

І Україну не врятують

З трибун-майданів перед нами

Інтелігенти-чистоплюї

Палкими з виду балачками!

 

У лоб свій кулю обіцяли,

Але самі чомусь вціліли,

А тих, хто слухав ще й вбивали,

Он на Майдані їх могили.

 

Читаючи чиїсь плакати,

Де закликають вас боротись,

Не гріх і розуму спитати,

Іти за них, чи може, проти.