МОЇМ ДЕСЯТИКЛАСНИКАМ ТОРІШНІМ

Мабуть-таки, учитель не буває

Для тих, кого колись навчав, колишнім,

Душею й серцем це ти відчуваєш,

Як учні звуть на випускний торішні.

 

Вже цілий рік у школі не працюю,

Служив, як міг і, мабуть, більш ніж можна,

Під вечір шум якийсь у дверях чую,

Неначе стук, настирний і тривожний.

 

У вічко глянув, бачу цілий натовп,

А хто й чого, у темноті не видно,

Щось термінове – треба відкривати,

А там одинадцятий “А”, як рідні.

 

Запрошення на випускний вручають,

Я дякую, не знаю що сказати,

Мов, постараюсь, та не обіцяю,

Тож принагідно всіх вітаю з святом.

 

Ледь стримуюсь, аж в серці защеміло,

Я ж не колишній, думаю, цим дітям!

Не відпускала думка все і гріла,

Є щось святе на нашім грішнім світі!

 

Я згадую усіх вас поіменно:

Сопітько Віка, Настя Воробйова…

Нікого не забуду, достеменно,

На всіх уроках ви були чудові!

 

Бажаю завтра сонечко зустріти,

Яке освітить кожному дорогу,  

І щоб вдалось, де схочете, учитись,

У добру путь від отчого порогу.

 

А я вас, довго-довго не забуду,

Бо учнів не буває теж колишніх,

І кожен був із вас, як справжнє чудо,

Мої десятикласники торішні!