ПРО ЛІЗУ З ДАШЕЮ

Дивлюсь: знайомі Ліза й Даша

Мене по стежці обганяють,

Бо йду я кроком черепашим,

Дівчатка ж, схоже, поспішають.

 

З веселим сміхом привітались ‒

Минуло тільки півгодини,

Як на уроці їм дісталось…

Признатись, трошечки безвинно.

 

Розсердитися і відразу

Забути, з легкістю простити,

Уже веселі й без образи,

Дев’ятий клас, а наче діти!

 

Пішли вони моїм маршрутом ‒

Кудись дівчатка поспішають,

Та гульк і повернули круто,

Дивлюсь ‒ на гойдалки сідають.

 

Від здивування аж спинився,

Глянь, обійшли чомусь околом,

Отож я в усмішці розплився –

Ті ж гойдалки, що й біля школи.

 

Переодягненим вже вдома,

Через вікно їх бачу знову,

Розгойдуються без утоми,

І весело ведуть розмову.

 

Не зрозуміти вас, їй-богу!

Але чому? Й мені буває

Прекрасно жити без тривоги

І почуватися, як в раї.

 

Хай людям, як оцим дівчатам,

Весняно тепле сонце світить

В душі живе щоденно свято,

Бо в ній завжди ми трохи діти.