ПРОСТИЙ ГРОМАДЯНИН

Простий громадянин, без орденів,

Лиш гудзики у мене на мундирі,

Почесних звань також не заслужив,

Живу, як всі та з усіма у мирі.

 

Від сходу сонця аж до темноти

Летять роки, минають ювілеї,

В теплі купаюсь сонця й доброти ‒

Це всі мої життєві привілеї.

 

Все, що судилося мені, було,

А доля, може, ще щось подарує,

Траплялось, що й заслужено везло,

І сподіваюсь ‒ знов не розчарує.

 

Спокійно на душі, бо сіяв я

У розсипну добра дрібні мачинки,

Приймала їх паруюча рілля,

То ж будуть пиріжки в святки узимку.

 

Не у рожевих хмарах – наяву,

Отак мені ‒ ні холодно, ні жарко,

І я щасливий з того, що живу,

Ще й підвечеряю бува під чарку!

 

Без орденів я далі буду жить,

Віддавшися цілком на волю долі,

Благословлю прожиту кожну мить,

Хай новий день проходить лиш поволі.

 

Серед заслуг одним і дорожу ‒

Що за роботу погляду кривого

Ще не було, без цього я ходжу,

Тому і далі не боюсь нічого.

 

Анархії, признатися, боюсь,

Бо гіршого від неї я не знаю,

Люблю порядок, ось йому корюсь,

А безпорядків завжди уникаю.

 

Такий звичайний я громадянин,

Мені нічого зайвого не треба,

Без пафосу, свого народу син,

Зірок ніколи не знімаю з неба.

 

Лише завжди була б зі мною ти,

Як ці роки, що прожили з тобою,

Бузком красуйся, пахни і цвіти,

І хай життя здається нам весною.

 

А для мого народу доля теж

Прихильною хай буде повсякденно,

Таке ось щастя без умов і меж –

Людське, звичайне і цілком буденне.

 

Про що такий, як я, громадянин

Тихенько сміє мріями втішатись?

Упевнений, що всі ми, як один,

У мирі вправі кожен день стрічати.