БЕЗ ТЕБЕ СТАВ, ЯК СИРОТА...

Мені гіркі тепер що будні, що свята,

Один без тебе, Лідо, став, як сирота,

Аби від серця хоч на крихту відлягло –

Старався щось робить, та не допомогло.

Всі справи лиш на час розважують мене,

Надовго ними тугу, ой, не відженеш,

Постійно відчуваються її сліди

Й моменти зустрічей кінчаються завжди.

Тугу віршем сумним, мов цей, не відженеш,

Веселого, як смуток в серці, не складеш,

Безвихідь скрізь, куди не глянеш і куди не кинь,

Бо скільки не крути-верти – виходить клин.

Отак і доведеться з сумом доживать

І невідомо, скільки буде так тривать,

Мабуть написано у мене на роду…

Кому-небудь цю ношу не перекладу.