П Е Ч І Я

Від телевізора одна лиш печія,

Не допоможе і пігулка,

Новини кволе серце жалять, як змія,

Тому шукає десь душа притулку.

 

Включаєш серіал ‒ іде там боротьба,

Багаті напоказ страждають,

Злим дістається по сценарію ганьба,

І добрі по заслугах мають.

 

А хліб продюсер хитрий не даремно їсть,

Уміє тішить серіалом,

Доконує рекламами, що будять злість,

А глядачам все “мила” мало.

 

Та щось не клеїться, не віриться чомусь,

Що і багатих совість мучить,

Всього лиш перших кілька серій подивлюсь,

І думки з’являться гнітючі.

 

Переключу туди-сюди, скрізь маячня,

То страви готувати учать,

То неймовірна про життя зірок брехня,

Оженять їх, сім раз розлучать.

 

Про лікарів чи детективна круговерть ‒

Від усього в голо́вах каша,

І безперервно на екрані бачим смерть,

Що отравляє душі наші.

 

Життя одне, по той бік “ящика” друге,

І, як в змії язик, свідомість

Роздвоєна, дешевим стало дороге,

І чисте вже брудне натомість.

 

Весь час пустим відволікають від проблем,

Усе по течії пливемо

І вже уваги не звертаємо на щем,

Із печією ми живемо.