СПІВЧУВАТИ ‒ НЕ ДРІБНИЧКИ

Додому їхав вже надвечір,

В маршрутку ледь не запізнився,

Пакет з гостинцями ‒ всі речі,

Де сісти, навіть не дивився.

 

Шукаю гроші ‒ розплатитись,

І тут запрошують присісти,

Хоч на капоті притулитись.

Подякував, а що робити?

 

На старість ноги не тримають

(Помітив, мабуть, той хлопчина),

Дивлюсь, я теж його не знаю,

Та чуйності це не причина.

 

Сиджу і думаю, що ЛЮДИ

Ніколи не переведуться,

Завжди були і далі будуть,

Підтримають, не відвернуться.

 

Я чув, що не у нас, а в Штатах

Бабуся позиватись буде,

Як сісти запропонувати

Захочуть цій бабусі люди.

 

І “негр” чи “чорний” в них не скажеш,

Хоч в гетто більшість ‒ голодранці.

На колір натяком образиш,

Кажи: “афроамериканці”.

 

Так географія міняє

І звички і людську натуру,

Якщо людський ти вигляд маєш,

Тоді й не лізь у вовчу шкуру.

 

Шануймо й далі наші звички,

Чужих не варто переймати,

Поспівчувати ‒ не дрібнички ‒

Це спосіб совість зберігати.

 

Їм нашу душу зрозуміти

Не схочеться, та й неможливо,

Уміють в них в достатку жити,

А в нас ‒ по совісті, красиво.