БУРЕМНИЙ ВІК

Ховаюсь знову за вірші

Від цих безглуздих перипетій,

Що поселилися в душі,

Які вирують на планеті.

 

Дні ще похмуріші ідуть,

Чимдалі більшає тривога,

Та нерви, наче струни, рвуть,

В душі немає вже живого.

 

Вона чекає неладів,

Передчуттями ціпеніє,

Навколо реви, а не спів,

Стихія дико шаленіє.

 

Під тягарем старих проблем

Душа зламатися готова,

Та нові сушать, як вогнем,

А підніматись треба знову.

 

Не піддаватися біді,

Адже протримались немало,

Для чого все було тоді,

Коли кінець такий би знали.

 

Пересидіть, перепочить,

І знову голову підняти,

Навчитись із надривом жить,

Бо треба втрачене догнати.

 

Буремний вік дістався нам,

Але не можна помінятись,

І частоколи нових драм

Не раз ще будемо стрічати.

 

Та, не схиливши голови,

Все, що дісталось, перенести,

Іти із мудрістю сови,

Що недарма живем, довести.