ДО ДРУГОЇ РІЧНИЦІ

Ще не отримав ні копійки

За всі написані вірші,

Складав їх у  шухляду тільки,

Усі від серця й для душі.

 

Тепер, як день чи два проходить,

Щось мучить, треба написать

Вірша, нехай по світу ходить,

Сідаю рими добирать.

 

Буває, думка мозок мучить,

І рим ніяких ще нема,

До них шукаю тільки ключик,

А Муза тут як тут ‒ сама.

 

Ввійшло в традицію чи звичку,

Неначе так завжди й було,

Задумаєш якусь дрібничку,

І ось дивись, вже “понесло”.

 

А муки творчості солодкі,

Сп’янівши інколи від них,

Все впевненіше робиш кроки,

Писати вірші ‒ це ж не гріх.

 

Тепер, як дихати, як їсти,

Потреба в мене виника,

Біля стола мерщій присісти,

І видно вже без сірника.

 

Багато думок народилось,

Розумнішим ставав відтак,

І більше ще писать хотілось

Без визнання й не для подяк.

 

Сьогодні уклоняюсь долі,

Що вподобила хоч тепер

Відкрить мої потуги кволі,

Що очі вчасно я протер.

 

Ще збірку написати нову

Хотів би встигнуть, хоч одну,

Відсвяткувать сьогодні й знову

Вступити у нову весну.

 

Як знак, завжди з цієї ночі

Хвилини добавляють дні,

Ще написать що-небудь хочу,

І хай вдається це мені.