ОЧІ ТЕМНО-СІРО-ГОЛУБІ

Сподобались мені колись твої

Вира́зні очі темно-сіро-голубі,

Коли співали в травні солов’ї -

Так пасували дуже до лиця тобі.

Як кольори в весняному струмку,

Притягували силою із глибини,

Вони були, мов зірочки бузку,

Й мені коштовними здавалися вони.

В тих темно-сіро-голубих очах,

Мов в дзеркалі душі твоєї, в глибині   

Сміливий риск виднівся крізь остра́х,

Як з темної золи поблискують вогні.

Я закохався в них на риск і страх,

І згодом виявилося, на все життя,

До старості розгадував в очах

Все нові, наче грані, дивні відкриття.

Тепер лиш часто згадую тебе

Вдивляюся в портрет подо́вгу на на стіні,

І жаль у закутках душі шкребе,

Бо рано згасли у очах твоїх вогні.