АЛМАЗ І ТАЛАНТ

Примарилось, що в мене є талант

І я узявся перший вірш писати,

Щось вийшло, хай графіт – не діамант,

Нічого! Олівець теж добре мати.

 

Як і алмаз, так з вуглецю й графіт,

А можна ще огранити талантом,

І стане цей блідий та сірий слід

У творчих успіхах твоїм гарантом.

 

Отак з’явилась на папері в’язь,

Рядками шикувались точні рими,

Все зайве відрізали, як алмаз,

А я писав все швидше та нестримно.

 

І виявилось, є таки талант,

Можливо, не яскравий і блискучий,

Але він справжній, не якийсь мутант,

На все життя, а не скороминучий.

 

Як шила не втаїти у мішку,

Його не можна при собі сховати

Запріг – жени, та борозну слідкуй,

Що в Бога взяв, слід людям віддавати.

 

Сокиру камʹяну бери й теши,

Із ремесла в мистецтво проникають

На помилках учись і не спіши,

Бо до шедеврів інший шлях не знають.

 

Примарилось, що в мене є талант,

Тепер віршів не можу не писати,

І блисне серед них ще діамант,

Хоч може довго буду ще чекати.

 

Алмаз шукати навіть перестань,

Його в природі рідкістю вважають,

Не треба мати марних сподівань,

Зате графіту в світі вистачає.

 

Талант такий же рідкісний завжди,

Як і алмаз, не важко зрахувати,

Але, як у графіті, є сліди

Таланту в праці розсипом каратів.