С Е С Т Р І   М А Ш І

Було, малими ще злітались,

До двору нашої бабусі,

Без перестанку ґелґотали,

Й калюжі міряли, мов гуси.

 

А ти між нас була найстарша,

Ось ми круг тебе на ряднині…

Як звикли ще з дитинства, ‒ “Маша”,

Так і звемо тебе й донині.

 

Ми всі дрібнота, ти між нами

Давала лад, аби не бились,

Пасла малих між бур’янами,

Щоб не розбіглись, не губились.

 

З незвичним тембром голос мала

(Він до сьогодні не змінився),

Яскраві нотки так вплітались ‒

Мелодією голос лився.

 

Життя розкидало по світу,

Не випадало зустрічатись,

Бо в кожного своя орбіта,

Поодаль бабиної хати.

 

Роки без сліду пролетіли,

Немов безповоротні втрати,

Ми всі давно вже посивіли,

Нелегко декого й впізнати.

 

Тепер із далеку, зі сходу,

Нагода випаде ‒ озвешся,

Не забуваєш свого роду,

Побачитись з ріднею рвешся.

 

Тобі дісталася планета

Слабким, недужим помагати,

Медичні знаючи секрети,

На милосердя ти багата.

 

Оце такою десь у серці

Моєму і живеш, сестрице,

Вся сплетена ти з гам і терцій

Дитинства нашого криниці.

 

Сьогодні шлю тобі вітання,

Хай довгий вік в здоров’ї буде,

Щоб всі збувалися бажання,

Щоб поважали завжди люди.

 

Удвох з Віталієм щоб добре

Вам доживалося на втіху,

Завжди безхмарним був би обрій

І не навідувалось лихо.

 

А нам частіше зустрічатись

Вдавалось би й були б нагоди,

Не забувати, родичатись,

Хай будуть це не епізоди!