ТВОРЧУ МЛЯВІСТЬ ПОДОЛАЮ!

Стійкої пандемії начебто немає,

Та щось ослаб, провис у мене творчий нерв,

Якусь незвичну в мозку млявість відчуваю,

Енергію на корені з′їдає черв.

 

Тому, коли укотре вірш почну писати,

Два-три рядки ‒ й апатія перебива,

Я починаю рефлексивно хвилюватись

І десь потрібні губляться тоді слова.

 

Писалося раніш охоче і без втоми,

Тепер частенько й фіззарядки не роблю,

Чому, звідкіль такі з′являються симптоми?

Те, що завжди любив, тепер вже не люблю…

 

Як гляну на написані раніше збірки,

Не радість виникає в серці та в очах,

Скривлюся вмить, немов ковтнув пігулку гірку,

Охопить стати творчим імпотентом страх.

 

Невже так наближається кінець безславний

Й коли закінчиться цей творчий суховій?

Хіба тут допоможеш “плачем Ярославни”? ‒

Запитую себе я вкотре без надій.

 

Стряхнусь душею, як було не раз зі мною,

Немов проснувшись від холодної води,

Вода хай зніме безпорадність, як рукою,

Щоб не лишились млявості сліди.

 

Я цього разу творчу млявість подолаю,

Запанувати знову мусить оптимізм,

Не просто відчуваю це, а твердо знаю ‒

Поборе, як завжди, здоровий егоїзм.