ЯК БИ НЕ ОБРАЗИТЬ

Старався хлопець до нестями,

Складаючи з паперу квіти,

Бо день народження у мами,

Щось незвичайне б їй вручити!

 

І ось урочиста хвилина:

Порадував букетик маму,

Цілує, дякуючи сина,

За своєрідну орігаму.

 

І, незважаючи на втому,

Так гордо стало і приємно­:

Сподобалося і самому,

Все ж він старався не даремно.

 

Тепер би й для бабусі треба

Підготувати щось цікаве.

Що, різать-клеїть знову треба?

Не хочеться ж, як не лукавить.

 

А що?.. І думка визріває:

Цей же букетик можна знову

Комусь вручити  − хто не знає. ­

Оце придумано чудово!

 

І син підходить до матусі,

Щоб зберегла дарунок, просить,

Його він хоче ще й бабусі

Вручити. Тут писати й досить!

 

Поки що син не розуміє

Усіх премудростей моралі,

І хитрувати ще не вміє,

Тому і плутає деталі.

 

Йому ще треба зрозуміти,

Як поважать, щоб не образить,

Не гріх, коли не знають діти,

Що можна боляче уразить.

 

Але чому, бува, й дорослі

Не думаючи, ображають?

Неначе йдуть кудись наосліп, 

Через мораль переступають.